Не хочеш — змусимо

40

Дістали не в міру гостинні люди, які прямо-таки нав’язують свої люб’язні пропозиції, приймаючи тебе в гості.

Першим ділом — домашні тапочки. Я люто не люблю в них ходити. Мені некомфортно, особливо коли на мій 35 розмір дають тапочки в кращому випадку на два розміри більше. Я ще розумію, коли босий приходжу (і то на цей випадок у мене з собою зазвичай є спеціальні шкарпетки) або коли потрібно проходити на кухню, де підлога викладена плиткою, але в інших випадках навіщо наполягати? Я приймаю душ двічі в день, шкарпетки/панчохи/колготки міняю своєчасно, ніяких грибків у мене немає, своє взуття зсередини я нічим не змащую, тобто я за замовчуванням нічим дорогоцінний хазяйський підлогу забруднити не можу. А якщо господарі просто піклуються про мій комфорт, чому б не прислухатися до моїх прохань і не дозволити ходити без тапок?

Далі — солодке. Якщо я відмовляюся від чергової цукерки чи шоколадки, це не проста скромність. Солодкість мальовничо прикрасить мені чоло або груди важким прищиком, а то і двома. Та й в принципі я не їм солодке у великих кількостях — нудно мені від нього, нудно. Але ні, треба почати вмовляти!

І останнє: люди! Якщо я кажу, що не п’ю, це означає тільки те, що я не п’ю. Ні міцний алкоголь, ні вермут з апельсиновим соком. Зрідка можу зробити виняток для вина і того, що у нас неправильно називають шампанським, але коли я відмовляюся від цього, наполягати не потрібно.

Господи, з яких пір слово «гостинність» стало синонімом фрази «Не хочеш — примусимо»?