Для красного слівця

49

Ніхто не бреше з любові до мистецтва?! Свята наївність…

Мене люто, скажено задовбали любителі прибрехати для красного слівця. Знаєте таких? Починають з зміни незначних подробиць історії в свою користь, закінчують розповідями про речі, які ніколи не відбувалися, і вішають оточуючим на вуха кілотонни локшини.

Спочатку ви слухаєте, відкривши рот: у людини ж така цікава життя! Співпереживаєте радощів і прикрощів, выслушиваете, даєте поради. Потім цей чоловік розповідає про те, чого ви були свідком. Ваші очі стають кавайнее і кавайнее з кожною новою детальністю. Ви підозрюєте себе в склерозі і шизофренії. Ви розумієте, що людина не посоромився навіть вас, брехати для нього вже занадто звично.

Вам стає важко спілкуватися. Намагаєтеся фільтрувати, знаходити зайве і вигадане. Напружуєтеся при будь-якій розмові. Потім ви чуєте цікаві речі про своїх знайомих. Навіть уточнювати у знайомих ні до чого — здалеку видно страшне марення.

Нарешті, знайомі підходять до вас зі словами: «А правда, що ти…» — і тут ви починаєте рвати волосся на голові і не тільки. Сказала подрузі, що збираюся з’їздити на вихідні до Калуги. Правда, що я їду назавжди в Тулу? А хто тобі сказав? А, ну ти вже сам все зрозумів, та…

А чоловік-то непоганий. Добрий, чуйний, незлопам’ятний. Але це брехня… Боюся, скоро ніякі позитивні якості не змусять мене вислуховувати маячню про інших і підставлятися. Сумно.